ПОРАДИ БАТЬКАМ ВИПУСКНИКІВ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ до НМТ:

1.Не переживайте про кількість балів, які отримає дитина під час НМТ, не критикуйте дитину після іспитів.

2.Поясніть дитині, що кількість балів не є досконалим виміром її можливостей.

3.Не збільшуйте тривогу дитини напередодні іспитів – це може негативно вплинути на результати тестування.

4.Підбадьорюйте дітей, хваліть їх за те, що вони роблять добре.

5.Посилюйте їх впевненість у собі. Так як чим більше дитина боїться невдачі, тим більш вірогідніше вона зробить помилки.

6.Спостерігайте за самопочуттям дитини, адже ніхто, окрім вас, не зможе вчасно побачити і попередити погіршення стану дитини, яке є наслідком перевтоми.

7.Контролюйте режим підготовки дитини, слідкуйте за тим, щоб не було перевантажень, поясніть, що вона повинна обов’язково чередувати заняття та відпочинок.

8.Забезпечте вдома зручне місце для занять та слідкуйте, щоб ніхто з домашніх не заважав.

9.Зверніть увагу на харчування дитини. Такі продукти, як риба, творог, горіхи, курага стимулюють роботу головного мозку.

Для багатьох батьків це серйозна проблема. Їм приходиться кожної ночі перевіряти наявність виконання домашніх завдань або стояти над своєю дитиною, щоб впевнитися, що завдання будуть виконані. Це дуже важко для обох сторін.

Життя стає набагато простішим, коли знаходиться спосіб мотивувати своїх дітей на виконання домашніх завдань. В багатьох сім’ях мотивація діє ефективніше ніж покарання.

1. Встановити постійний час для виконання домашнього завдання. Це повинно привчити дітей до раціонального використання часу. Цієї вимоги треба дотримуватися регулярно. В цей час телевізор, комп’ютер та інші відволікаючі фактори повинні бути усунені.

2. Придумайте систему винагород. Ви можете запропонувати винагороду за виконання домашнього завдання у встановлений час, за виконання роботи без помилок тощо. Подумайте, щоб могло стати гарною винагородою та змінюйте її за необхідності змінити мотивацію.

3. Відповідна винагорода. Це особливо важливо, якщо виконання завдання стає проблемою. Повне виконання заслужує винагороди; повільна робота або відмова закінчиться втратою довіри та стимулювання з боку батьків.

4. Треба знайти оптимальний варіант стимулювання або винагороди для дитини. Тим більше, що ваш тиждень відносно домашньої роботи розплановано, то не обов’язково щодня винагороджувати дитину. Ви можете встановити свої «правила», наприклад, дитина увесь тиждень працює, щоб отримати винагороду на вихідних.

5. Будьте наполегливішими. Навіть якщо ваша дитина, будь яким чином, опирається новим правилам, ви повинні стояти на своєму. Якщо ви самі приймете нові правила, то й діти згодом приймуть їх. Декілька днів «битв» відносно домашніх завдань, навіть якщо вони дуже серйозні, принесуть свої плоди.

6. Будьте завжди поряд. У дітей дуже часто виникають питання по виконанню домашніх завдань. В ідеалі ви хочете, щоб вони самі зрозуміли, як зробити роботу, але буде краще, якщо ви допоможете їм зрозуміти, про що запитується або, ще краще, покажете дитині як вирішити, наприклад, задачу. Ви допоможете дитині раз або два, а на третій він все виконає сам.

Окрім того, вам може допомогти правильний вибір «винагороди» за старання дитини. Наприклад, додатковий час біля телевізора чи за комп’ютером. Але все ж таки кращою винагородою для дитини та і для вас буде час, який ви проведете разом всією сім’єю. Спільний похід в парк чи музей, настільна гра в повному складі та й інші винагороди надихнуть вашу дитину швидше й краще виконувати свої домашні завдання

Шановні батьки!

Спробуйте поміркувати і перерахувати, що ви найбільше цінуєте в житті? Що є для вас найціннішим?
Спробуйте перевірити себе і членів своєї родини за допомогою цікавого мовленнєвого тесту "Які ви батьки?", щоби побачити, наскільки актуальною є ця проблема для вашої родини.
Попросить членів сім'ї відзначити ті фрази, які ви часто використовуєте у спілкуванні з дітьми:


Тест "Які ви батьки?"
1. Скільки разів тобі повторювати?
2. Порадь, будь ласка, як мені вчинити в даній ситуації?
3. Не знаю, що б я без тебе робила.
4. І в кого ти такий(а) удався(лась)?
5. Які в тебе чудові друзі!
6. Ну, на кого ти схожа(ий)?
7. Ти моя опора і помічниця!
8. Ну що в тебе за друзі?!
9. Про що ти тільки думаєш?
10. Який(а) ти в мене розумний(а)!
11. А як ти вважаєш, сину (донько)?
12. У всіх діти як діти, а ти?!
13. Який ти в мене кмітливий!
Відповіді:
1, 2, 4, 6, 8, 9, 12 - 2 бали;
3, 5, 7, 10, 11, 13 - 1 бал.
7-8 балів - ви живете з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші стосунки з дитиною благотворно впливають на становлення її особистості.
10-12 балів - вам необхідно бути уважнішими у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить вашої любові. Розвиток дитини залежить скоріше від випадкових обставин, ніж від вас.
13-14 балів - ви й самі відчуваєте, що чините неправильно. Між вами та дитиною існує недовір'я. Поки не пізно, намагайтеся приділяти дитині більше уваги, ураховувати її запити та інтереси.

Анкета для батьків

    У першу чергу, психологи радять: відмовтеся від права володіння. Відчуття того, що він комусь належить, викликає у підлітка природний протест і бажання самоствердитися будь-яким шляхом. Тому виключіть із спілкування з підростаючою дитиною словосполучення «ти повинен». Дозвольте їй мати свою власну точку зору, заохочуйте прояв самостійності.

     Не ідеалізуйте свій життєвий досвід, адже двох абсолютно однакових ситуацій не буває. Ваш досвід може допомагати вам, але підліткові його недостатньо. Ваше завдання не в тому, щоб дати дитині набір стереотипних установок на всі випадки життя, а в тому, щоб виховати в ній здатність самостійно вирішувати свої проблеми.

     Не намагайтеся вибрати друзів підлітку. Звичайно ж, ви хочете захистити його від поганої компанії, але, нав'язуючи нецікавих йому однолітків, ви тільки підштовхуєте його в компанію, яка вам не сподобається. Ваша наполегливість породжує протидію. Якщо ви дійсно відчуваєте симпатію до когось з оточення вашої дитини, просто скажіть їй про це. Будьте конкретними, позитивні якості тієї людини не повинні бути зведені до того, що вона «розумна і спокійна». Так само, якщо хтось викликає у вас сумніви, попросіть підлітка розповісти вам про ті якості, які йому подобаються в цій людині. Але говоріть про них без осуду, можливо, це ті якості, яких не вистачає вашій дитині.

 Не загострюйте увагу на невдачах. Підтримайте підлітка, навіть якщо у нього щось не виходить. Будь-якій людині неприємно зіштовхуватися з нагадуванням про власні промахи.

       Прислухайтеся до думки підлітка. Не пригнічуйте його бажання брати участь в обговоренні сімейних питань, адже він - особистість, що має повне право висловлювати свої думки та побажання, тим більше, якщо розмова стосується всієї родини та безпосередньо його. Вислухуючи його думку, не робіть йому формальної послуги. Заохочуйте прагнення підлітка відстоювати свою точку зору, сперечатися з вами, але аргументувати. Цим ви тренуєте його вміння чинити опір сумнівному впливу вулиці.

       Не перечте самі собі. Підліток це відчуває. Коли ви говорите йому, що він вже достатньо дорослий, щоб готувати їжу, допомагати батькам, виконувати певні обов'язки, а потім заявляєте, що він ще не настільки самостійний, щоб вирішувати, коли він повинен бути вдома і з ким зустрічатися, то це, щонайменше, несправедливо. З ваших суджень виходить, що він цілком дозрів для відповідальності, але абсолютно не готовий до свободи. Подібне викликає бунт, невдоволення і образу. Погляньте на ваші відносини - чи не виступаєте ви в ролі жорсткого диктатора?

        Спробуйте зрозуміти підлітка, а не підлаштувати під себе, адже ваше основне завдання - не маніпулювати ним, а підтримати його і ненав'язливо допомогти пройти нелегкий шлях дорослішання.

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше - ЛЮБИТИ!

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

          Сьогодення ставить перед профільною школою завдання свідомого вибору старшокласниками своєї майбутньої професійної діяльності та реалізації у межах навчально-виховного процесу початкової, точніше ознайомлювальної, професійно-світоглядної підготовки з певного фаху. Залучаючи до цієї роботи батьків ми ефективніше вирішуємо поставлене завдання.

           Підготовку до вибору профілю навчання, профорієнтацію слід починати якомога раніше. Уже в початкових класах з метою ознайомлення дітей з професіями спільними зусиллями батьків і вчителів проводились екскурсії на підприємства: швейну фабрику, Новомосковський трубний завод.

          Учні 5-11 класів мають значно більше уподобань і гнучкість інтересів щодо навчальних предметів і тому ми сприяємо їх до залучення в гуртки, секції, тощо. Так, учні нашої Гімназії №т1 мають змогу відвідувати гутрки «STEM-lab», "3D-графіка", "Комп'ютерна графіка" «Вокальний гурток», танцювальний гурток «Сяйво», в закладі працює наукове товариство "Срібна сова".

          Завдання нашого навчального закладу є в максимальному «завантаженні» учнів в позаурочний час та залученні батьків до співпраці у даному питанні. Адже спостерігаючи за уподобаннями власної дитини вони згодом зможуть допомогти своїм дітям визначитися хоча б з напрямом майбутньої професії:

·        Людина-природа (для тих, хто любить природу);

·        Людина-техніка (для тих, хто любить конструювати та майструвати);

·        Людина-людина (для тих, хто любить і вміє спілкуватися);

·        Людина-знакова система (для тих, хто любить інформатику, математику);

·        Людина-мистецтво (для тих, хто має здібності до музики, танців, малювання тощо).

           Особливо актуальною стає підготовка до вибору напряму майбутньої професійної діяльності у 8-9 класах, адже наприкінці 9-го класу учні вже мають визначитися із профілем навчання. Проте у цьому віці дітям надзвичайно складно визначити свої життєві цілі та перспективи.У підлітків знижені мотивація до навчання, потреба в професійному самовизначенні тому найчастіше вирішення питання вибору напряму подальшої освіти вони передовіряють своїм батькам.

             Допомога батьківського активу здійснюється у напрямі налагодження співпраці з місцевим центром зайнятості.

Крім того, батьки разом з дітьми беруть участь у предметних тижнях.

      Гімназія № 1 може вважатися центром з до профільної підготовки, а тому активно співпрацює з центром позашкільної роботи, центральною міською бібліотекою, музеями. 

              Школа і сім’я мають стати єдиним цілим у питанні становлення підлітків. Усвідомлення спільного взаєморозуміння, питання партнерства сім’ї та школи стає вкрай необхідним.

         Властиве підліткам загострення потреби відстоювати свою самостійність, незалежність від старшого покоління, особливо від батьків називається ВІКОВОЮ ЕМАНСИПАЦІЄЮ. У багатьох дорослих вона викликає  негативну реакцію. Однак це явище необхідне для того, щоб підліток на майбутнє досяг зрілості та самостійності.

         І якщо іноді в батьківсько-дитячих відносинах це перетворюється на проблему, то проблема ця не стільки підлітків, скільки їхніх батьків. Занадто звикли вони сприймати свою дитину як істоту залежну, несамостійну та цілком підпорядковану їхній волі. Часто цей конфлікт виявляємо найяскравіше у відносинах навіть не з батьками, а з бабусями та дідусями.

         У розмовній мові іноді використовують поняття «відлучення підлітка від сім’ї». Але це поняття не цілком точне. Річ у тім, що мова йде за відстоювання рівноправної позиції. На конфлікт це перетворюється лише тоді, коли батьки занадто тривало та наполегливо сприймають  підлітка як залежну, несамостійну істоту. Як тільки це припиняється – конфлікт відступає на другий план, відносини стають ближчими та більш довірчими.

         Відстоювання незалежності від батьків у підлітків найчастіше переходить у кілька етапів

         Конфлікт між потребою батьківської опіки та прагнення до самостійності. З одного боку, на цій стадії підліток пручається проявами батьківської турботи й опіки, з іншого – очікує, що про нього подбають.

         Установча незалежність та самостійність. Підліток доводить дорослим (у першу чергу батькам і вчителям), що він незалежний. Найчастіше це проявляється через критику дорослих демонстрацію непокори спробам вплинути на підлітка.

         Емоційна реакція на віддалення від батьків. Це може виявлятися як радістю та гордістю за свою самостійність, так і провиною, соромом. Доволі часто молоді люди, особливо дівчата, вважають себе винними в тому, що батьки їх недостатньо люблять і поважають.

         Пошук інших авторитетів і зразків для наслідування, не пов’язаного з батьками. Зовнішнє бунтарство підлітка на цій стадії затухає. Але він все одно гостро потребує зразків для наслідування, шукає та знаходить їх.

         Підліток подумки ставить себе на місце дорослого, приміряє на себе його життєву позицію та намагається відстоювати її. Іноді це відбувається спокійно, без яскравої кризи.

         Але іноді це досить бурхливий процес з безліччю конфліктів. У такому випадку криза може виявлятися у двох формах.

ЇЇ супроводжують демонстративна впертість, непокірність, повне заперечення авторитету дорослих, вороже ставлення до будь-яких їхніх вимог, навіть цілком розумних і обґрунтованих. Мовляв, не учіть мене жити, і взагалі відчепіться! Начебто такий підліток став на стежку війни із усім світом дорослих і бореться із будь-яким впливом – неважливо позитивним чи негативним.

         Криза з’являється тоді,

         Коли дорослі не змінюють

         Своєї поведінки у відповідь

         На появу в підлітків прагнення

         До нових форм взаємин із батьками і вчителями

                   Д.Ельконін

         Ця боротьба проходить у формах, складних і виснажливих, насамперед для батьків: наприклад, підлітки інтуїтивно визначають, що найбільше дратує дорослого та завзято дражнять його. Якщо батьки цінують порядок і акуратність – підліток влаштовує неохайність і влаштовує вдома справжній хаос. Цінують витончену літературну мову – почне розмовляти з ним виключно жаргоном. По суті, для дитини це способи відстояти свободу та показати батькам їхнє безсилля. Це війна за владу. А такі війни розпочашись  швидко не закінчуються. У деяких сім’ях боротьба підлітків за свободу і незалежність тягнеться кілька років і припиняється лише тоді, коли молоді люди починають жити окремо від батьків.

         Тут усе відбувається навпаки. Підліток стає надмірно слухняним, запобігливим перед дорослими (або перед сильними однолітками), пасивним, несамостійним, залежним від оточення. Особливо безглуздий має вигляд така поведінка у хлопчика: однолітки дражнять його мамієм, не поважають.

         Перший варіант цієї кризи, до речі, насправді сприятливіший для подальшого розвитку особистості, хоча й завдає багато турбот дорослим. Така бунтарна дитина через певний час «переказиться» і, відстоявши свою самостійність, має всі шанси стати сильною та самостійною особистістю. А от другий варіант найчастіше призводить до того, що людина так і залишається несамостійною і залежною.

         Найчастіше кризовий варіант спостерігаємо в тому випадку, коли батьки не бажають визнавати, що дитина вже виросла. Вони опікують її у дрібницях, розмовляють виключно командним тоном, висувають жорсткі вимоги до манери одягатися, проведення вільного часу.

         Небажання приймати зміни: «Він ще зовсім дитина! Тож ми маємо ставитися до нього як до дорослого?»

         Недоречна владність, домінантність: «У родині – головний я! А кому не подобається – може йти геть!»

         Абсолютизація свого життєвого досвіду: «От ми Бітлів і Висоцького слухали, а ці – лише гидоту якусь»

                   Люди не справджують наші очікування, особливо якщо цим людям від 13 до 18 років.

                                                                                                                                  Д.Піколт

Повне заперечення цінності життєвого досвіду старших: «І чого ви можете мене навчити? У молодих тепер зовсім інше життя!»

Небажання (страх) думати про своє майбутнє, уникання відповідальності: «Ви мене народили – ось і розв’язуйте усі проблеми»

Шантаж, маніпуляція: «Ось піду з дому невідомо куди, і тільки ви мене й бачили; турбуйтеся тоді вдосталь, шукайте мене та страждайте»

Позиція і батьків і дітей

Відсутність гнучкості, безкомпромісність: «Буде так, як я хочу і крапка»

Абсолютна впевненість у правильності своєї точки зору: «Існують дві думки: одна моя, друга – неправильна!»

Уникнення контакту, небажання обговорювати проблеми: «Чого причепився зі своїми моралями? Зачини двері!»

         Іноді виходить, що спроба батьків або вчителів зробити підліткові зауваження призводить до того, що поведінка, від якої намагалися відучити, починає повторюватися дедалі частіше.

         Нові зауваження, дедалі суворіші, сприяють посиленню такої поведінки. Дорослі зазвичай приходять висновку, що підліток це робить «на зло», з метою досадити їм, вивести із себе. Такий варіант загалом можливий, але він не найпоширеніший. Найчастіше така зухвала поведінка – це спроба звернути на себе увагу.

         Для підлітка негативна увага (зауваження, моралі) краща, ніж цілковита її відсутність. Отже, зауваження для нього – не покарання, а підкріплення такої поведінки. Нашкодив – одержи винагороду, яка полягає в тому, що тебе помітили.

         Особливо яскраво це виявляється, коли підліток з підвищеною потребою людської уваги починає зухвало поводитися на уроці. Це не лише концентрує на ньому увагу вчителя, а в додачу привертає інтерес усього класу. А винуватець почувається як знаменитий артист на сцені.

         У результаті зухвала поведінка повторюється частіше і частіше, чим більше оточення звертає на нього увагу. Це підліток використовує як спосіб отримати від учителів і батьків бажане. Якщо ті йдуть назустріч і, щоб заспокоїти дитину, роблять те, чого вона хоче, виникає парадоксальна ситуація – по суті дитину винагороджують. Якщо цей спосіб поведінки не підкріплюється підвищеною увагою оточення, ні здійсненням бажань, вона досить швидко зникає.

         Якщо з батьками й іншими дорослими порозуміння немає і конфлікт загострюється, підліток може реагувати на це, наприклад, так.

         Уникати товариства, дедалі більше замикатись у собі. При цьому чималий ризик потрапити у погані компанії. Хоча іноді така замкнутість виявляється й у сприятливих для розвитку підлітка формах: захоплення самопізнанням, самовдосконаленням. Трапляється, але рідко, що такі діти йдуть у навчання, у науку.

         Чотирнадцять років – всеїдний вік.

         Сльози, смерть, жалість, яблучний пиріг

         І морозиво перемішується без докорів сумління

                                      І.Шоу

         Стати на стежку війни із суспільством: виявляти цинізм, агресію, вандалізм. Той, хто реагує на свої проблеми таким чином, має всі шанси суттєво збільшити складності, проблеми із законом.

         Насправді підлітки найчастіше в психологічному плані залишаються дуже залежними від батьків. Мало хто з них навіть у конфліктних сім’ях хотів би цілком розлучитися зі своїми батьками та розпочати самостійне життя, порвавши з ними цілком та остаточно.

         Відстоювання самостійності стосується в першу чергу СФЕРИ ПОВЕДІНКИ – підліток бореться за право робити те, що й коли вирішив сам. Але в емоційному відношенні підліток залишається досить залежним від батьків, потребує їхньої любові. І при цьому категорично не бажає, щоб цю любов нав’язували.

         Різкі розбіжності в поглядах між підлітком і батьками вкрай рідко стосуються одразу усіх життєвих сфер, доходять до повного відкидання підлітком своїх батьків та їхнього способу життя.

         Найчастіше йдеться про конкретні моменти, які викликають суперечності (наприклад, час повернення підлітка додому ввечері або певні деталі зовнішності). І ці загалом дріб’язкові питання, що провокують конфлікти, розростаються у свідомості дітей і батьків до масштабів глобальної прірви поміж поколіннями.

         Психологи  іноді говорять, що підлітки – це свого роду «емоційні батарейки», які заряджаються від дорослих, і у першу чергу – від батьків. Якщо їм вдається безконфліктно та довірче поспілкуватися зі старшими, вони життєрадісно тікають відстоювати свою самостійність далі. А потім, коли стомляться, знову повертаються до батьків за черговою порцією любові та взаєморозуміння (але не порад і повчань). Одержавши її – біжать далі. Почнеш їх у цей момент утримувати – конфлікт неминучий. А не даси емоційної підтримки, коли вони прийшли за нею або заміниш її навчальною бесідою – конфлікту не буде, зате чекай проблем у підлітка. І що найнеприємніше: і в тому і в іншому випадку буде втрачено довіру дитини до батьків. Підлітки не лише перестануть прислухатися до їхньої думки, але й ділитися своїми проблемами.

         На жаль, не всі дорослі розуміють цю особливість підліткової психології. І тому вони намагаються цілком контролювати життя своїх дітей, тримати постійно їх у полі зору: «Як я можу дозволити дитині щось робити самій? Хто ж за нею наглядатиме?» Результат – або складні конфлікти в сім’ї, або залежність і несамостійність. Або відмовляють дітям в емоційній підтримці: «Якщо ти так хочеш бути самостійним – чому до мене прийшов на свої проблеми скаржитись? Сам і розбирайся». Результат – емоційні проблеми в підлітків. Відчуття непотрібності та непорозуміння. Підлітки не знають інших способів розв’язання цих проблем, тому намагаються уникнути переживань за допомогою алкоголю, наркотиків тощо. Коротше, історія виходить невесела…

         Так, підліток прагне рівних із дорослими прав, бореться за свою незалежність і свободу. Як свідчать результати опитувань, близько 80% молодих людей розцінюють виховний стиль своїх батьків як надмірно обмежувальний. Але одночасно вони очікують  від дорослих допомоги, підтримки та захисту, чекають, що близькі захистять їх від невиправдано ризикованих кроків, убезпечать боротьбу за самостійність. Саме тому надмірне «дозвільництво», ліберальне ставлення часто натрапляє на глухе невдоволення підлітків. А досить жорстка (але при цьому обґрунтована) заборона, викликавши короткочасний спалах невдоволення, далі сприяє заспокоєнню, емоційному благополуччю.

         Особливо яскраво це виявляється якщо йдеться про заборону небезпечного, пов’язаного з ризикованою поведінкою. Припустимо, в підлітка існує спокуса піти на ризик, але він не почувається до цього готовим. Або з позиції розуму зробив для себе висновок, що такий ризик занадто невиправданий. У такому випадку батьківська заборона для підлітка буде благом. Він зможе без приниження гідності прикритися цією забороною, без ризику прославитись боягузом в очах інших і, що іноді важливіше, у власних очах.

         Загалом, якщо хлопець уважає ризик виправданим і готовий на нього піти, батьківська заборона навряд чи буде перешкодою. Більше того, в таких випадках підлітки нерідко звинувачують батьків в егоїзмі: мовляв, ви забороняєте мені геть усе не тому, що про мене піклуєтесь, а тому, що у вас нерви не в порядку і таким чином хочете уникнути хвилювань. Чи справедливі такі судження – питання спірне…

         Утім, у батьків проблем у взаєминах із підлітками найчастіше навіть більше, ніж у самих підлітків.

         Вони (не всі, звісно, але більшість) уважають себе відповідальними за все, що відбувається в житті дитини. Будь-які проблеми дітей сприймають батьки як свої. Приніс підліток «двійку» - батько розцінює це начебто йому «двійку» поставили: виростив, мовляв, таку дурнувату дитину, яка навіть шкільну програму засвоїти не може. Набешкетував десь підліток – знову головний біль батькові: отже, погано виховав своє дитя. Підліток уже давно про це забув, а батько засмучується, роздумує: що ж у мене дитина такою невдалою вийшла? Де я недогледів, що упустив? Виникає болісне від батька почуття провини, безпорадності та бажання щось терміново виправити, компенсувати виховні недоробки: наприклад, суворіше виховувати сина (доньку), змусити взятися нарешті за розум!

         З погляду батьків, звісно, першою «тривожною ластівкою», сприйнятою як ознака погіршення взаємин із підлітками, є небажання останніх проводити з ними стільки ж часу, як і раніше. Підлітки починають проводити більше часу поза домом, рідше виявляють бажання супроводжувати батьків, із невдоволенням реагують на вимоги дорослих бути вдома до певної години.

         Часто зміна поведінки дитини викликає в батьків тривогу, занепокоєння: «Чи не сталося з нею чого? Чи не захворіла?» Однак потрібно знати, що в міру дорослішання в дитини знижується потреба поводитися з батьками та дотримуватися їх компанії, що цілком природно.

         Свою роль відіграє й те, що маленьким дітям властиво ідеалізувати своїх батьків, уважати їх ледве не всемогутніми, а в підлітків цей період завершується, вони починають сприймати їх як звичайних людей зі слабостями і недоліками, із досить обмеженими можливостями.

         Сподобалася дитинчаті дорога іграшка, але батьки її не купують – дитя репетує. І ніяк не доходить до нього просте та природнє пояснення, що тато й мама дійсно не можуть купити цю річ. Щоб батько – і раптом чогось не міг, у голові дитини не вкладається, адже для нього це майже всесильний персонаж. Напевно він просто не хоче, а отже, слід порепетувати голосніше: раптом передумає та виконає бажання?

         Цей приклад, до речі, демонструє не пересічне міркування, а науковий факт: маленькі діти дійсно сприймають батьків саме в такий спосіб. Підлітки ж позбуваються таких ілюзій і чітко усвідомлюють, що їхні батьки (як втім і інші дорослі) не всесильні, небезгрішні.

         Щодо того як відбувається процес віддалення від батьківської сім’ї, в юнаків та дівчат існують відмінності.

         У дівчат він зазвичай розпочинається раніше (згадаємо, що дівчатка в підлітковому віці розвиваються швидше на півтора два роки), зате з дорослими вони зберігають тісніший емоційний контакт, особливо з матерями. Іноді, до речі, це навіть перешкоджає створенню власної сім’ї: деякі претенденти на їхню руку та серце відмовляються від дівчат, бо вважають, що коли їм «мати дорожча, ніж я, - от нехай із матір’ю і живуть!»

         Нерідкісна ситуація, коли батьки наполегливо намагаються виховувати підлітків із бажанням реалізувати за їхньою допомогою свої очікування, тобто міркують за принципом: «Ну добре, з мене співака не вийшло, але вже сина я музикантом зроблю».

Перегляд фільму – 55%

Покупку продуктів – 29%

Покупку товарів особистої гігієни – 26%

Планування сімейних відпусток – 27%

Шановні дорослі! Якщо вас турбує, що підліток вас і в гріш не ставить – подумайте чи не на дзеркало ви нарікаєте?

          Шановні підлітки! Будьте мудрими та не копіюйте  нерозумної поведінки дорослих.

          Для розвитку підлітка однаково несприятливі як ситуації надмірної владності батьків так і ситуації самоусування від виховання.

          Якщо батьки до певного часу потурали бажанням дитини, а потім, коли вона стала підлітком, раптом узялися за виховання та починають висувати суворі та безкомпромісні вимоги й заборони – цілком природно, що це спровокує серйозні конфлікти. Якщо ж у сім’ї завжди висували суворі, але розумні й обґрунтовані вимоги до поведінки дитини (і були вимоги, які поширювалися й на батьків) то в підлітковому віці особливих конфліктів не виникатиме.

Ще один момент, який ускладнює відносини підлітків і батьків, полягає висуванні різних вимог до дітей і дорослих! Наприклад, багато дорослих чи не найціннішою якістю дитини вважають її слухняність, але вкладають до цього поняття залежність від старших, покірність, безправність. А в тім, коли дитина підростає, у певний момент починають чекати, що вона як за помахом чарівної палички стане самостійною, ініціативною, відповідальною – лише тому, що «подорослішала». А на рівному місці ці якості виникнути не можуть, їх треба виховувати з раннього дитинства.

1.     НАРКОТИКИ

2.     НАСИЛЬСТВО

3.     ДЕПРЕСІЯ

4.     СТАТЕВЕ ЖИТТЯ

Цікавим є те, що коли у взаєминах батьків і підлітків виникають проблеми, то батьки. Як правило, бачать їхню причину в зміні поведінки дітей і чекають, що дитина зміниться «візьметься за розум» і почне слухатися.

Якщо ж відносини з батьками підліток сприймає як проблему, то він майже напевно бачить її причини з точністю до навпаки: це все від того, що батьки «заїли», висувають необґрунтовані заборони, чіпляються через дрібниці і чекають, що батьки змінять свою поведінку.

Тож хто має рацію? Сказати складно, адже істина, наймовірніше перебуває десь посередині. Але одне можна стверджувати впевнено: ні одні, ні інші не мають рацію тоді, коли намагаються нав’язати свою думку іншій стороні.

Це тупикова колія, що призводить лише до посилення конфлікту та загострення взаємних образ. Реально можна змінити поведінку лише однієї людини – СЕБЕ.

Усі ми прагнемо реалізуватися.

Але якщо щось гальмує нас, то ми шукаємо виходу болі.

Шукаємо його для себе, або заподіюємо іншим.

Особливо уразливі до цього підлітки.

Юність випробовує свою силу безліччю способів.

Ф. Херберт

·                   Обов’язково самі робіть те, що вимагаєте від дітей. Дзвоніть додому, якщо запізнюєтесь;

·                   Давайте розгорнуті характеристики своїм друзям і знайомим. Це дозволить вам побільше довідатися про друзів дитини;

·                   Частіше запрошуйте гостей до себе. Якщо у вас «відкритий дім», ви швидше за все будете бачити тих, з ким проводить час ваше чадо і вчасно зможете вжити заходів, якщо щось піде інакше;

·                   Розповідайте про свої почуття й переживання

·                   Не соромтеся просити поради у своєї дитини

         Якщо з батьками й іншими дорослими порозуміння немає і конфлікт загострюється, підліток може реагувати на це, наприклад, так.

         Уникати товариства, дедалі більше замикатись у собі. При цьому чималий ризик потрапити у погані компанії. Хоча іноді така замкнутість виявляється й у сприятливих для розвитку підлітка формах: захоплення самопізнанням, самовдосконаленням. Трапляється, але рідко, що такі діти йдуть у навчання, у науку.

         Чотирнадцять років – всеїдний вік.

         Сльози, смерть, жалість, яблучний пиріг

         І морозиво перемішується без докорів сумління

                                      І.Шоу

         Стати на стежку війни із суспільством: виявляти цинізм, агресію, вандалізм. Той, хто реагує на свої проблеми таким чином, має всі шанси суттєво збільшити складності, проблеми із законом.

         Насправді підлітки найчастіше в психологічному плані залишаються дуже залежними від батьків. Мало хто з них навіть у конфліктних сім’ях хотів би цілком розлучитися зі своїми батьками та розпочати самостійне життя, порвавши з ними цілком та остаточно.

         Січень місяць у шкільному календарі посідає особливе місце, адже саме з цього періоду педагоги  замислюються над прийомом майбутніх першокласників. Конкуренція вступу до школи майбутніх школярів набирає обертів серед батьків, вчителів.

         Складне і неоднозначне питання для батьків та вчителів – коли дитина має йти до школи? На нього досить непросто відповісти. Але кожен учитель та батьки шукають цю відповідь, спираючись на власні критерії. Оманливо виглядають в очах учителів та батьків певні пізнавальні досягнення дитини, що веде до перебільшення дитячих можливостей. Як відомо, у дитини віком 4-7 років активно діє пам'ять, вона, як губка, «всмоктує» все, щ бачить і чує, до чого торкається. Потужно діють мислення, почуття та уява дитини, допомагаючи їй розв’язувати ті чи інші завдання пізнавальної, художньо-естетичної, фізичної діяльностей.

         Але все це діє за умови, коли батьки уважно ставляться до цих процесів. Батьки мають знати, чим «дихає» їхня дитина. Не тотальний контроль дитини, а продуманий супровід – це те, що очікує вона від них.

Щоб правильно організувати процедуру тестування, а також перевірити себе як експериментатора, рекомендуємо взяти до уваги такі поради:

1.    Запропонуйте дитині завдання у формі спільної гри. Це дасть змогу зняти зайве напруження, викличе довіру до вас, зробить ситуацію природнішою;

2.    Створіть сприятливі умови. Перевірте, чи зручно дитина сидить, чи достатньо тихо та світло в кімнаті;

3.    Переконайтеся, що дитина добре почувається (нагодована, спокійна, бадьора);

4.    У процесі тестування зберігайте нейтралітет: не піддавайтесь на провокаційні прохання дитини підказати або зробити за неї;

5.    Похваліть дитину за успішно виконане завдання, підтримайте, якщо у неї виникли сумніви;

6.    Не виправляйте помилок. Завершуйте роботу на позитивній ноті незалежно від результатів. Під час розв’язання останнього завдання можете підказувати, але бали не ставте;

7.    Давайте завдання невеликими блоками, на розв’язання яких треба не більше 30 хвилин, з перервами.

Намагайтеся дотримуватися наступної схеми: легкі – важкі – легкі – відпочинок. У цьому випадку ви зведете помилки до мінімуму.

1. Чи достатньо сформовані у дитини гігієнічні звички (чистити зуби вранці, ввечері, чи миє руки)

А) робить завжди сама, без нагадування;

Б) робить завжди, але інколи треба підказувати;

В) без нагадування не робить

2. Чи допомагає дитина вдома по господарству (миє посуд, прибирає постіль, накриває на стіл)

А) Постійно допомагає;

Б) часто;

В) дуже рідко

3. Чи є у дитини стійкі навички самообслуговування (приготувати бутерброд, одягнутися по погоді, зав’язати шарф)

А) Є в достатній мірі;

Б) є деякі;

В) немає

4. Чи може дитина утримувати увагу впродовж 15-20 хвилин на самоті (малювання, гра)

А) Дуже часто;

Б) вдається зрідка

В) не може

5. Чи здатна дитина керувати своїми бажаннями (не ласує цукерками перед їжею, не вередує коли старші заборонили)

А) Усіє в достатній мірі;

Б) зрідка

В) не вміє

6. Чи вміє дитина поводитись за столом (правильно сидить, охайно їсть)

А) Як правило поводиться добре;

Б) Уміє, але робить це не завжди;

В) не вміє

7. Чи є у дитини більш-менш стійкі інтереси (слухати музику, малювати, конструювати, ліпити)

А) Є досить стійкі;

Б) Інтереси є, але весь час змінюються;

В) такі інтереси відсутні

8. Чи вміє дитина поводитися у товаристві (не перебиває старших, без нагадування вітається, прощається)

А) Так;

Б) Вміє, але інколи доводиться нагадувати;

В) не вміє

9. Чи дотримується дитина певного режиму дня (часу прогулянки, харчування)

А) Так;

Б) дотримується, але інколи порушує;

В) не дотримується

10.  Якщо дитина про щось запитує, чи завжди вона вислуховує відповіді?

А) Як правило, з цікавістю слухає пояснення;

Б) інколи відволікається;

В) буває просто запитує, не потребуючи відповіді.

11. Чи прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання?

А) Завжди;

Б) Тільки після нагадування;

В) не прибирає

Інтерпретація результатів:

Варіант а – 3 бали, б – 2 бали, в – 1 бал. Підрахуйте кількість балів

Високий рівень – 27-33 бали

Достатній рівень – 22-26 бали

Середній рівень – 18-21 бал

Низький рівень – 18 і менше

1.     Гадаю, що моя дитина навчатиметься гірше за інших

2.     Побоююся, що моя дитина часто ображатиме інших дітей

3.     На мій погляд, чотири уроки – це непомірне навантаження на дитину

4.     Важко бути впевненим, що вчителі молодших класів добре  розуміють дітей

5.     Дитина може спокійно вчитися тільки в тому випадку, коли вчителька – її рідна мати

6.     Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися читати писати, рахувати

7.     На мою думку, діти в цьому віці ще не здатні дружити

8.     Навіть думати про це боюся, що моя дитина обходитиметься без денного сну

9.     Моя дитина часто плаче, коли до неї звертається незнайома доросла людина

10.                       Моя дитина ніколи не ходила в дитячий садок і весь час проводила з мамою

11.                       Початкова школа, на мою думку, рідко здатна чогось навчити дитину

12.                       Мене непокоїть, що однокласники глузуватимуть з моєї дитини

13.                       Мій малюк значно слабший за своїх однолітків

14.                       Маю сумніви, що вчителька зможе правильно оцінити успіхи кожної дитини

15.                       Моя дитина часто каже: «Мамо, ми підемо до школи разом»

Впишіть свої відповіді в таблицю: якщо ви згодні з твердженням, поставте хрестик у клітинці, якщо не згодні – залиште її порожньою

А тепер підрахуйте, скільки хрестиків з’явилося у кожному стовпчику і підсумуйте

·        До 4 балів – це означає, що у вас є всі підстави оптимістично чекати 1 вересня (ви самі достатньо готові до шкільного життя вашої дитини);

·        5-10 балів – краще підготуватися до можливих труднощів заздалегідь;

·        10 і більше балів – було б непогано порадитися із психологом

І – необхідно більше займатися іграми і завданнями, які розвивають увагу, пам'ять, дрібну моторику;

ІІ – необхідно звернути увагу на те, чи вміє ваша дитина спілкуватися з іншими дітьми

ІІІ – передбачаються труднощі, пов’язані зі здоров’ям дитини, але ще є час для загартування та спеціальних процедур

ІV – є побоювання, що дитина не знайде контакту з учителем, треба пограти з нею в сюжетно-рольові ігри за шкільною тематикою

V – дитина дуже прив’язана до матері, можливо, краще перенести вступ до школи на один рік.

1.     Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2.     Чи думає вона про те, що у школі багато про що дізнається і навчатися їй буде цікаво?

3.     Чи може ваша дитина самостійно, без примусу займатися справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

4.     У присутності незнайомих людей ваша дитина анітрохи  не соромиться?

5.     Чи вміє ваша дитина за картинкою складати розповіді щонайменше з 5 речень?

6.     Чи може ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

7.     Чи вміє вона відмінювати іменники за числами?

8.     Ваша дитина читає по складах або цілими словами?

9.     Чи рахує вона до 10 і у зворотньому порядку?

10.                       Чи може розв’язувати задачі на додавання і віднімання одиниці?

11.                       Чи правильно що ваша дитина має «тверду руку»?

12.                       Вона любить малювати і розфарбовувати картинки?

13.                       Ваша дитина вміє користуватися ножицями і клеєм (наприклад робити аплікації)?

14.                       Чи вміє вона за хвилину зібрати пазли з п’яти частин?

15.                       Чи знає дитина назви диких та свійських тварин?

16.                       Чи може вона узагальнити поняття одним словом?

17.                       Чи любить ваша дитина працювати самостійно?

18.                       Чи здатна розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

15-18 дитина готова йти до школи. Ви недарма працювали з нею, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть – їх можна швидко подолати;

10-14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли «ні», підкажуть над чим треба працювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє

Інструкція: Оберіть один із варіантів відповідей

1.                  Чи подобається дитині виконувати завдання з математики?

А) так;

Б) інколи;

В) ні

2.                  Чи звертається дитина до додаткової літератури при виконанні завдань з математики?

А) часто;

Б) інколи;

В) ніколи

3.                  Як поводиться дитина під час виконання домашніх завдань, що потребують часу та кропіткої роботи?

А) розв’язує, доки не отримає вірну відповідь;

Б) кілька разів кидає і знову починає;

В) взагалі не розв’язує, якщо завдання важке

4.                  Якою мірою, займаючись улюбленою справою, дитина може виконувати нецікаву, важку інтелектуальну роботу?

А) виконує завжди, якщо треба;

Б) виконує інколи;

В) не любить виконувати нецікаву роботу

5.                  Чи здатна дитина за необхідності займатися довготривалою інтелектуальною діяльністю, нехтуючи розвагами та відпочинком?

А) завжди, якщо це потрібно;

Б) час від часу;

В) узагалі нездатна

Переважна кількість відповідей

 «А» свідчить про високий ступінь виразності пізнавальної активності;

«Б» - про помірний ступінь пізнавальної активності;
«В» - низький ступінь пізнавальної активності

Як батьки можуть допомогти своїй дитині? Адже пізнавальної активності школяра – це не тільки надання дитині вже готової мети та мотивів навчання, а і створення таких умов, в яких самій дитині захочеться вчитися. Для цього треба перш за все з’ясувати причину низького рівня пізнавальної активності та застосувати корекційні заходи. Цілком можливо, що причиною є помилки виховного характеру. За результатами досліджень мотивація успіху, і, як наслідок, висока пізнавальна активність, формується в тих сім’ях, де допомагали, ставились до них з теплотою, розумінням і любов’ю.

·              Труднощі в родині. Якщо дитина переживає негативні емоції, пов’язані з ситуацією в родині, на навчання емоцій енергії не вистачає;

·              Відсутність чіткого розкладу дня. Діти, життя яких добре організовано, відвідують школу, спортивні секції, вони встигають всюди. Не зважаючи на додаткове навантаження, вони більш мотивовані на навчання;

·              Порушення єдності вимог до дитини з боку дорослих;

·              Хибні методи виховання – приниження особистості, загрози, насильство;

·              Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини – соматичного стану, психологічних особливостей, особливостей розумового розвитку;

·              Демотивація на навчання шляхом висміювання, реплік в адресу дитини;

·              Дорослі часто кажуть дітям: «Не вчитимешся – станеш двірником». Така далека перспектива жодним чином не впливає на мотивацію на навчання. Дитину цікавить найближча перспектива: «Будеш навчатись – дізнаєшся багато цікавого»;

·              Труднощі у навчанні формують небажання вчитись у тих, кого батьки не привчили їх долати.

        Доки в дитини не сформована довільність власної поведінки, дуже важливо, щоби батьки контролювали процес навчання, ураховували індивідуальні особливості дитини. Батьки повинні вирішувати, коли краще сісти за уроки, які уроки виконувати в першу чергу, коли прийшов час для відпочинку.

        Іноді дитина не вміє працювати з текстом: навчайте виділяти головну думку, переказувати. Інколи, коли не може сісти за уроки вчасно, привчайте до самоконтролю.

        Важливо створювати для учня зону найближчого розвитку, а не робити за нього те, що він може зробити сам. Наприклад, не треба показувати, як розв’язувати задачу, розв’язуючи її замість дитини, а краще створити  таку ситуацію, щоб хоч частину завдання школяр робив сам.

       Дуже важливий момент для кожного учня – оцінювання зробленої роботи батьками й учителем. Наприклад, батьки можуть оцінити роботу, як добру, порівнюючи результати зі вчорашніми.

       Важливим моментом у мотивації навчання є адекватна самооцінка школяра. Діти із заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості, з завищеною – адекватно не бачать межі власних здібностей.

       Заохочуйте дитину за хороше навчання. Матеріальне заохочення за хороше навчання – це питання, яке кожна родина вирішує  для себе самостійно. Пам'ятайте, що матеріальне заохочення – це палиця із двома кінцями. Де гарантія, що через деякий час дитина не звикне навчатися лише за гроші? Краще заохочуйте дітей спільними походами на каток, у цирк…

        Не чекайте негайних успіхів, зніміть «рожеві окуляри». Зрозумійте. Що процес формування пізнавального інтересу тривалий, але необхідний.

1.     На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує все навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум;

2.     У розумовому вихованні велике значення має виконання посильних трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знання, чуттєві образи та враження;

3.     Щоб не гасити дитячої допитливості, треба в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти;

4.     Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання;

5.     Казковість, фантастичність і, водночас, неймовірна реальність мислення дитини формують у неї здатність до відкриття;

6.     Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні;

7.     Малюйте, ліпіть, займіться аплікацією;

8.     Якомога більше розмовляйте з дитиною;

9.     Займайтеся конструкторською діяльністю, кольоровою мозаїкою;

10.                  Збагачуйте словник дитини, удосконалюйте правильне вживання граматичних категорій;

11.                  Здатність дітей дивуватись є основою для виховання інтересу до знань, праці, моральних якостей.

Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

2.«Ні» слову «ні»

Треба уникати крайнощів - надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму. Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.

Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати - робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання - суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.

З.Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!

Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала - НЕДОПУСТИМА!

4. Емоційний і фізичний контакт- обіймати, голубити, це зніме нервове напруження.

5. Розпорядок дня.

Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще - виставити будильник чи таймер.

6. Доручення і обов'язки

Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов'язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове - поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає - „відключиться").

7. Контроль над собою

Навчіть дитину керувати своїми емоціями - цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися - бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця - бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь - спробуй влучити у ту мішень»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

8.Уникайте емоційної перевтоми

Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп'ютером - надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі - тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.

9.Фізична активність

Прогулянки, фізичні вправи, біг - дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М'яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу - нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних, іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

10. Харчування

Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше - вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов'язкове правило - якщо дитина не хоче їсти - не примушуйте її!

11. Власний куточок.

Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.